НОВИНИ
ОПЕРАТИВНА СТАТИСТИКА
Блог / Олександр Харченко
Олександр Харченко
всього матеріалів: 22

Про радіоактивних єдинорогів, «Північний потік-2» і чому Україні не потрібні переговори з РФ

05 Серпня 2019 11:00

Kosatka. Media взяла інтерв’ю у Олександра Харченка, директора Центру досліджень енергетики, в якому він давав оцінку УРП в Україні, а також коментував слабкі можливості України залучити іноземних партнерів у видобуток. 

Продовження бесіди — про провал Стратегії 20/20 і нові плани НАК «Нафтогаз», а також про транзит газу, будівництво «Північного потоку-2» та співпрацю з США.

Чи вважаєте ви, що «Стратегія 20/20» саме «провалилася» в повному сенсі цього слова?

Так, однозначно. Більш того, коли її писали, я був впевнений, що вона провалиться. Багато разів казав колегам, що ніяких шансів на її реалізацію в тих параметрах, в яких вона писалася, не було з самого початку. Стратегія була написана в форматі єдинорогів, які не розуміють, що вони пукают пучками жорсткого радіоактивного випромінювання і через це повітря, що розпадається, дає веселку. Стратегія була нездійсненною з самого початку. По декільком причинам. По-перше, в ній закладалося 5 млрд куб. м скорочення споживання, по-друге — фізично не було доступу до родовищ, які забезпечили б зростання видобутку.

Відносно скорочення споживання — 5 млрд кубометрів скоротити можна виключно в секторі ЖКГ. Інших резервів для великого скорочення споживання немає. Приватний сектор і так біжить по цій дорозі настільки швидко, наскільки може, користуючись тими ж «теплими кредитами» — адже всі відчувають власним гаманцем таку необхідність. Але багатоквартирні будинки — це великий головний біль. За різними даними, за рахунок багатоповерхівок можна було б скоротити до 6,5 млрд куб. м, але Україна абсолютно не готова це робити. Для нас це мега-складне завдання. І тільки за умови, що ним будуть дуже активно займатися на найвищому рівні — і в уряді, і у Верховній Раді — з’являться якісь шанси, що ця гора зрушиться з місця. Інакше давайте приймати як константу, що ми спалюємо 30 млрд куб. м і стільки ж будемо спалювати ще дуже довго. Це один аспект історії.

Другий аспект — це власне кажучи видобуток. Видобуток вкрай ускладнений тим, що бурити фізично ніде. Ще в період Януковича практично 80% живих більш-менш розвіданих родовищ було роздано. Ліцензії видані, але вони сплять. Забрати їх, хай вони і не використовуються, законним чином не можна. Треба заводити кримінальну справу, проводити арешт активів, потім ще довести, що це все незаконно — а це складно, тому що там нормальні юристи працюють. Велика частина того, що можна разбурити швидко і ефективно, лежить фактично без доступу. І у мене є великі підозри, що це суміш корупції і російського впливу. Тому що росіяни свого часу дуже добре попрацювали над тим, щоб заморозити видобуток в Україні. І сьогоднішня ситуація в галузі — це частково їх робота, я думаю.

Поки відбулися перші конкурси пройшло 4 роки. А це тільки конкурс! Для того, щоб щось реально зробити, що дає результати — сейсміка, оформлення документів — потрібно ще 3 роки. У нас офіційний процес оформлення документів — 36 місяців, sorry guys! І це поки залишається так.

Швидко злетіти літак «Стратегії 20/20» не міг спочатку. А в умовах, коли його, чесно кажучи, ніхто не штовхав навіть — тим більше.

Але не можна ж сказати, що за час роботи програми нічого з мертвої точки не зрушилось?

Давайте будемо відверті — уряд Гройсмана з 2016 року не зробив нічого для того, щоб в сфері видобутку щось відбувалося. І тільки в останні 4 місяці через цілий ряд зірок, що зійшлися, щось змінилося.

До речі, увага (!), зростання видобутку УГВ було не єдиним завданням Стратегії. Передбачалося, що і приватні виробники піднімуть свої обсяги видобутку. Але приватні з цим завданням не впоралися, тоді як УГВ якось намагалося. Прохоренко реально здійснював робочі подвиги і чудеса, але це його нікуди не просунуло. Ти можеш здійснювати подвиги, але ці подвиги, грубо кажучи, закривають чужі промахи. Точніше не промашки навіть, а чужа корупція і прямий саботаж.

Те, що вдалося «досягти» — це результати роботи по суті Прохоренка. Він на верхньому рівні УГВ зняв корупцію і домігся, щонайменше, досить вагомих операційних результатів. Але виконати всю програму не міг спочатку. Це було неможливо.

У першу чергу, не було додаткових ліцензій, які б дали можливість з 2015 по 2018 роки розбурити і підняти хоча б пару великих — 500 тис. добового дебіту — свердловин. За весь цей час один «мільйонник» підняли, зараз він десь 800 тис. продовжує давати, що дуже добре. Але щоб виконати програму, яку запланували, таких свердловин повинно бути багато. А їх фізично немає. Тому ситуація була зрозуміла досить давно.

Що ви думаєте з приводу нової стратегії УГВ по видобутку, яку минулого тижня представив Фаворов? Зокрема, про зміщення фокусу з «кубів на прибутковість».

Я особисто не готовий її зараз оцінювати. Але щиро вважаю, що в реалізації будь-якої стратегії має виконати свою домашню роботу новий уряд. Уряд в широкому сенсі — і Кабінет міністрів, і Верховна Рада, і президент.

Потрібно визначитися з так званою політикою власника. Давайте поставимо пряме запитання: «А що власне від „Нафтогазу“, і УГВ зокрема, хоче уряд?». Фаворов представив тільки один можливий варіант: виходити з того, що державна компанія — це такий же бізнес, як і будь-який інший, і тому приймати будь-які рішення про видобуток потрібно з точки зору економічної ефективності. «Де вигідно, там робимо, де не вигідно — не робимо». Це нормальний бізнес-підхід, і будь-який бізнесмен буде робити саме так.

Але можливі й інші підходи. Можна на ключове місце поставити енергетичну безпеку України, наприклад. Мовляв, нам все одно скільки коштує буріння, ви повинні пробурити максимум, і бурити максимум поки не переведете Україну на самозабезпечення по газу. Можна підійти з іншого боку: сказати, що найголовніше завдання «Нафтогазу» — забезпечити найдешевший газ для населення. І робіть, що хочете, але щоб населення отримувало найдешевший газ в Європі. Можливий соціально орієнтований підхід? Можливий.

В Україні ж усі ці роки завдання стояло одне — вкрасти максимум. Жодного іншого завдання перед менеджментом підприємств не ставилося. Коболєв ухитрився якимось чином відбитися до стану, коли з завдання «вкрасти максимум» перейшли до «підтримуємо комерційне підприємство». Тобто вводимо комерційні підходи, видаляємо корупцію, видаляємо фінансові схеми і так далі. Це йому дуже дорого коштувало. У прямому сенсі слова. Але ця боротьба триває.

По суті виходить, що від «Нафтогазу» вимагали все вами перелічене вище: і наростити видобуток, і знизити залежність від імпорту, і, паралельно з цим, утримувати низькі ціни для населення. Чи можна це назвати конкретним завданням для НАКу?

Завдання має бути сформульовано в конкретних документах. І більш того, коли ставиться задача, повинен забезпечуватися інструментарій для її реалізації. Ставите завдання розширювати видобуток, то дайте, де це можна зробити. А коли сказали розширювати видобуток, а ліцензіями показали, перепрошую, середній палець. То... вибачте, а крила де? Без крил не летить! Ні, давай так злітай...

Держава має поставити задачу і забезпечити достатній інструментарій для її виконання. Інакше це неможливо.

Тобто представлена стратегія по переходу «з кубів до прибутковості» може бути марною, якщо уряду вона не сподобається, так як «Нафтогаз» нічого не вирішує в цьому питанні?

Менеджмент родив ідею, узгодив її з наглядовою радою як керуючим органом в компанії, але далі прийде новий уряд, і він має прийняти рішення. Немає у наглядової ради «Нафтогазу» взагалі формальних повноважень затвердити стратегію компанії, так само як і фінансовий план. Тому уряд повинен або передати ці повноваження, або грамотно їх реалізовувати.

Презентація стратегії — це початковий крок. Далі НАК має прийти в уряд і довести, що їх нова стратегія має право на існування і бізнес-підхід відповідає державному баченню, або почути щось інше. Прийняти завдання і виконувати його.

Виходить, для НАКу важливо, щоб в уряд прийшли люди, які поділяють їх бачення. У світлі цього, що ви думаєте з приводу реальності кандидатури Коболєва на пост прем’єр-міністра?

Це політичний процес, про який я мало що знаю. Якби я міг робити прогнози такого рівня, я б з вами розмовляв, як каже Фаворов, «на своєму острові недалеко від вертолітного майданчика...»

Щодо корисності Коболєва як глава уряду для НАКу... Не впевнений... в моєму уявленні світу — весь мій життєвий досвід показує — «точка сидіння» багато в чому визначає точку зору. Якщо Коболєва — підкреслюю, якщо, я не дуже вірю в цю версію (думаю, що ні) — призначать прем’єром, то дуже швидко його точка зору на те, що має робити «Нафтогаз», зміниться. Протягом буквально кількох місяців.

Продовжимо про зміни в уряді. Як вони, на вашу думку, можуть вплинути на домовленості по транзиту з РФ? Чи з’являться шанси домовитися? Чим Україні прийдеться поступитися, щоб підписати транзит, і чи варто йти на поступки?

Я взагалі абсолютно впевнений, що Україна мінімально зацікавлена в будь-яких переговорах з Росією. Для нас вони неважливі. Найважливіша річ, яку має домогтися Україна, це нереалізація проекту «Північний потік-2». Все інше має мінімальне значення.

Чому? Тому що купує цей газ не Україна, а Європа. Ми на це мало впливаємо — нехай купують, чим більше, тим краще. Наше завдання — запропонувати такий рівень сервісу по транзиту, який максимально зацікавить Європу як покупця російського газу транспортувати цей газ через Україну.

Що таке особливе українська ГТС може запропонувати Європі?

Починаючи від ціни, і закінчуючи своп-опціями. Гнучкість, форвардні поставки, можливість швидко букіровать додаткові обсяги або навпаки довгостроково зафіксувати ціну на великі обсяги. Взагалі-то гнучкість і технічну оперативність наша ГТС показує постійно. Нас же «Газпром» фактично використовує в якості бекапа — обсяги перекачки скачуть вгору/вниз постійно. Тобто, ми вже технічно готові виконувати такі європейські запити.

Тепер питання: що нам потрібно, щоб ГТС стабільно працювала і була зручною? Нам потрібно, по-перше, не дати росіянам політично нас обійти — я маю на увазі «Північний потік-2». Все інше — нехай домовляються європейці. Ми, зі свого боку, готові до будь-яких європейських умов забезпечення транзиту: максимально імплементувати у себе європейське законодавство, ще й віддати половину системи їм в руки.

Це наша бізнес-пропозиція європейцям — створити міжнародний консорціум у бізнесі, який генерує 2,5 і більше мільярда доларів на рік. Це частина ціни того, що Європа відмовиться від «Північного потоку-2». Якщо ми створимо консорціум, далі вже власне Європа нехай вирішує, як вона з Росією домовиться. На яких умовах вони будуть купувати газ, нам, за великим рахунком, все одно. Ми газ у Росії вже 3 роки не купуємо — ми забезпечуємо транзит і при цьому реверсно качаємо назад. Коли Україна буде працювати в європейському законодавчому полі ми просто по свопу будемо забирати газ з транзитної труби і віддавати Європі при покупці. Таким чином ми ще і частину грошей економити почнемо. Нас в принципі питання транзиту не турбує. Воно європейців турбує.

Наш стратегічний інтерес — не дати росіянам реалізувати політичний проект «Північного потоку-2», тому що він просто вб’є наш транзит повністю. З моєї точки зору, це виглядає так.

А якщо «Північний потік-2» все ж буде побудований?

А якщо буде — то ми в прямому сенсі слова втратимо 2 млрд дол. на рік. Зрозумійте, «Північний потік-2» — це політичне рішення керівництва Росії, це не бізнес-проект. Він не має ніякого відношення до будь-яких комерційних справ. Щоб не сталося, якщо «Північний потік-2» буде запущений — ми втрачаємо транзит. Тут прямий зв’язок, без варіантів.

Це можна втілити в життя — зупинити «Північний потік-2»?

Так.

Політичний вплив?

Так, це політичний вплив. І тільки американський. Я не згоден з формою, але згоден зі змістом заяви Зеленського про те, що крім Трампа зупинити це ніхто не захоче. Чи не «не може», це важливо, а «не захоче». Тому що німці цього робити не будуть.

Ви вважаєте, що ще є час, щоб Штати прийняли якісь заходи, якийсь законопроект, і тим самим зупинили «Північний потік-2»?

Я колись жартував, що для нас ідеальна ситуація — це коли 93% потоку укладено, і в цей момент його якимось чином, закривають. Так ось — зараз укладено 60%, і нам треба ще місяця два, щоб сенат США проголосував.

І так, шанси є, що у вересні за нього проголосують. Але за це ще треба поборотися. Хоча, повірте, що там опозиція «Північному потоку-2» дуже сильна.

Давайте торкнемося планів американців продавати LNG. Чи потрібні Україні поставки американського скрапленого газу?

В принципі, це цікава опція. І для України, і для Штатів.

Європа до недавнього часу ринком LNG для США не була. Вони постачали дорогий, набагато дорожче, ніж у нас, газ в Азію. І в принципі на Європу не дивилися через високу конкуренцію, і з норвежцями, і з «Газпромом». Тепер же США відвідала світла думка, що влітку, коли в Азії міжсезоння (сховищ газу в Азії немає, а в Європі є), є сенс хоч по якимось цінам продавати газ до Європи. Тому що інакше в США газ нікуди дівати — там ціни, буває, йдуть і в мінус, так що газ просто факелами спалюють.

При цьому «Північний потік-2» практично ліквідує для США можливість торгувати LNG на ринку Європи. По-перше, тому що росіяни кістьми ляжуть, але запропонують таку ціну, щоб американцям не було вигідно навіть танкер відсилати. По-друге, «Газпром» уже зробив все, щоб контролювати інфраструктуру поставок газу — викупив інтерконнектори по західному узбережжю Німеччини і Нідерландів. І фактично, в ситуації, якщо «Північний потік-2» запрацює, у багатьох LNG терміналів вже не буде технічної можливості передавати газ в мережі. У РФ будуть говорити, що вони відповідають усім європейським правилам, що все конкурентно і так далі, але при цьому, по факту, європейці не отримають доступу до прокачування газу з LNG терміналів. Найдемократичнішим чином поставки LNG будуть заблоковані.

Подивіться список власності «Газпрому» в Європі — дуже повчальне чтиво. «Газпром» володіє десятками інтерконекторів. Наприклад, Румунія, яка дійсно сильно розвинула власний видобуток в останні роки, обговорює зараз з «Укртрансгазом» поставки газу через Україну. І вже здійснила пілотне прокачування з Румунії в Польщу, і з Румунії до Болгарії. Ви уявляєте собі цей гак? Все тому, що з іншого боку «Газпром» не дає їм викачувати — закрив інтерконектори і не дає доступу. Картина дуже проста.

З приводу поставок американського газу в Україну. Чи потрібен нам LNG термінал?

Він нам абсолютно не потрібен. Український LNG термінал — це така легенда, яку придумали люди, які хотіли б що-небудь ще вкрасти. Він не потрібен ні технічно, ні фізично, ніяк. Будувати його в Одесі — це така блакитна фантазія!

По-перше, Туреччина навідріз відмовилася пропускати через Босфор танкери з LNG, і я не думаю, що її позицію можна змінити навіть шляхом використання максимальних ресурсів. А з іншого боку, технічно, навіщо він нам? Є недовантажений польський термінал, недовантажена Клайпеда (термінал в Литві — ред.), є багато недовантажених терміналів на узбережжі Франції та Іспанії, є проект терміналу в Хорватії. Не треба нам нічого будувати! Нехай ми хоча б почнемо купувати LNG в обсягах, які завантажать теж ж Свіноуйсьце (польський термінал — ред). Поки цього немає, взагалі немає сенсу розмовляти про свій термінал.

Розкажіть, що з домовленостями щодо створення інтерконектора для LNG-терміналу в Свіноуйсьце? Наскільки відомо, поляки зі свого боку кордону вже збільшують пропускні обсяги і чекають від нас взаємності.

Там є така гра, яка називається: «Gas system (польський оператор газотранспортної системи) хоче скачати з українців грошей, щоб поліпшити інфраструктуру газопроводу в Польщі». Тому існує така велика дискусія на тему будівництва інтерконектора між Польщею та Україною. Інтерконектор цей потрібен Польщі. У них в двох воєводствах проблеми з газопостачанням, і їм потрібна магістральна труба, щоб ці проблеми вирішити. Для цього вони придумали цей проект, який коштує 200 млн євро.

Технічно він нам зовсім не потрібний, тому що ми і так не завантажуємо ті потужності, які у нас є для викачування з Польщі. І в перспективі 5 років він нам навряд чи знадобиться. Але поляки дуже хочуть реалізувати цей проект. І до чого це призведе поки зовсім невідомо. З одного боку, 100 млн євро — не такі вже й великі гроші, щоб не домовитися з поляками, якщо ситуація стане критичною, а з іншого — не такі й маленькі, щоб взяти і просто так їх витратити.

Чим для нас так цінні поляки? Тим що у них теж з Росією загострені відносини?

Поляки — наш головний союзник у боротьбі з «Північним потоком-2». І за великим рахунком, один з головних союзників у забезпеченні енергетичної безпеки, з точки зору закупівель газу. У боротьбі проти потоку вони дуже багато зробили. І я б сказав, що у Вашингтоні на урядовому рівні вони зробили більше, ніж український уряд в останні три роки. Незрівнянно більше. А по інтерконектору треба домовлятися. І я думаю, протягом пари місяців це питання проясниться. В будь-якій формі.

Зараз складається враження, що наша головна газова стратегія — це закачати по максимуму газ в ПСГ, щоб пережити зиму. Але чи є якесь більш далекоглядне уявлення того, що буде далі після цієї зими? Що ми будемо робити без транзиту? Як це відіб’ється на реверсі?

Закачати по максимуму газ в ПСГ — це не стратегія, це конкретна тактична ситуація. Оскільки ми точно знаємо, що РФ транзит зупинить, нам треба бути готовими. Щоб бути готовими, нам потрібні 20,3 млрд куб. м гарантовано до 1 січня.

Відносно реверсу, скажу так — висока ймовірність того, що взимку він зупиниться. Адже без функції транзиту європейцям самим газу не вистачатиме — це даність. Плюс до всього, ціна злетить так, що ми в принципі не захочемо його купувати. Тому нам важливо загнати газу в сховища стільки, щоб ми спокійно могли пройти опалювальний сезон.

А ось що буде далі, буде визначати ситуація, яка на той момент складеться. Тому що Росії газ продавати треба. І тоді ми знову зіштовхнемось із питання — буде «Північний потік-2» чи ні. Якщо немає, то розмова по транзиту буде зовсім іншою. Якщо є, то ми втрачаємо транзит, а з ним і 2 млрд дол. на рік.

ОПЕРАТИВНА СТАТИСТИКА