НОВИНИ
ОПЕРАТИВНА СТАТИСТИКА
Блог / Вадим Гламаздін
Вадим Гламаздін
всього матеріалів: 5

Ціна довіри

20 Травня 2021 09:30

Нічого не відбувається само по собі. Все взаємопов’язане. Все має свої наслідки. Ці три життєвих аксіоми, здавалося б, знайомі всім. Але, як виявилося, так лише здавалося…


1. Нічого не відбувається само по собі

Україні потрібен транзит російського газу. Не стільки заради грошей, скільки заради протидії російській агресії, заради захисту. Росіяни це чудово знають, а відтак вже не один рік намагаються позбавити Україну цього інструменту захисту та впливу. Вони почали дуже давно, і довгий час були успішні – Північний потік працює вже багато років, Турецькі потоки добудовані і також в роботі, принаймні частково. Лишається останній крок – Північний потік 2. І все йшло по плану… до 2016 року, допоки Нафтогаз не розпочав свою, майже нездійсненну, місію. І ось коли вже залишалося всього кілька тижнів роботи по укладанню труб, одночасно закінчувався термін дії транзитного контракту і в Кремлі вже уявляли, як навесні 2020 року вони відключать постачання в бік України і розпочнуть зовсім іншу гру…

Але у грудні 2019 Президент США підписав закон, який увів у дію перший раунд санкцій. І раптом всі притомні підрядники вийшли з проекту, раптом виявилося, що добудувати трубу майже нікому, раптом довелося підписати нову транзитну угоду, що принесла Україні більше 7 млрд доларів та п’ять років часу…

Раптом розпочався новий раунд гри, в який мало хто вірив і ще менше людей очікувало. Півтора роки позиційної боротьби. Спочатку втримати санкції, потім додати ще раунд, після якого з проекту вийшли всі страхувальники і компанія, яка мала сертифікувати газогін в разі добудови. Звісно це не було дарунком долі. Це був результат наполегливої, кропіткої і дуже виснажливої роботи команди. Втім, було одне але…


2. Все взаємопов’язане

Навіть надлюдські зусилля команди Нафтогазу, навіть залучення незліченної кількості найдорожчих лобістів (подивіться на росіян з німцями) не призвели би до такого фантастичного результату, якби Нафтогазу не довіряли. Якби Нафтогаз не був не лише взірцем, а й взагалі ледь не єдиним успішним прикладом реформ в Україні. Якби Нафтогаз не словом, а справами не просував втілення справжнього ринку газу в Україні. Якби Нафтогаз – саме Нафтогаз, і всі причетні визнають, що без зусиль компанії нічого б не було  – не провів справжній, а не фіктивний, анбандлінг. Якби Нафтогаз – завдяки реформі корпоративного управління – не позбавився впливу політичної корупції та не перетворився з чорної діри державного бюджету на найбільшого донора того ж самого бюджету. Саме ці “якби” надавали партнерам за океаном впевненості, що Нафтогаз не просто бореться за зайву копійчину (аргумент, який весь час використовували німці у Вашингтоні), а воює за державу Україна та за безпеку – енергетичну і фізичну – всієї Європи. Саме всеосяжна і докорінна реформа нафтогазової галузі та системи корпоративного управління, яку розпочав і успішно втілював у життя Нафтогаз, давала партнерам на Заході надію, що Україна не безнадійна.

Росіянам знадобилися декілька років, аби зрозуміти, в чому справа. Чому заливання грошима найбільших вашингтонських лобістів не приносить успіху. Чому в Конгресі і в Адміністрації дослухаються не до щотижня нових німців, а до якихось там пари українців. Але вони таки зрозуміли. І коли зрозуміли – вони вже точно знали, що треба робити…

3. Все має свої наслідки

Якщо вже є такий важіль, що дозволяє, буквально, зсувати з місця бюрократичні гори у Вашингтоні, то треба… зламати цей важіль. Треба показати, що реформа закінчилася. Наприклад, відновити регулювання цін. Або запропонувати нове ПСО на користь декого з олігархів. Або розчавити корпоративне управління та почати тасувати Наглядову Раду та Правління Нафтогазу. Або... Є ще багато різних способів.
А коли всі західні партнери розпочнуть питати, навіщо ви все ламаєте і, фактично, стріляєте собі в ногу (та і не лише в ногу), зробити вигляд, що щось вони незрозуміле кажуть і, насправді, нічого не відбувається.
Наслідки такої поведінки дуже прості і передбачувані: повна втрата довіри. Не лише до Нафтогазу, а до держави Україна. І втрата надії на те, що ми не безнадійні. А відтак – який сенс продовжувати нас підтримувати? Зрештою, росіяни нічим не гірше за таких розкладів, до того ж їх можна використати проти інших геополітичних гравців…


P.S. В якості епілогу

Коли Північний потік 2 буде добудовано, для України розпочнеться, нажаль, зовсім інша реальність. Реальність із значно дорожчим газом, ніж це сьогодні здатні уявити в будинку на Банковій. Із відкритим вікном для прямого вторгнення без ризику втратити гроші за продаж газу. Із Росією, що отримала багато додаткових козирів для своєї геополітичної гри…
Чи є надія? Надія є. Надія на те, що владні кола, нарешті, перестануть робити вигляд, що не розуміють натяків та прямих послань наших партнерів. Ситуацію ще можна переграти і знайти вірне рішення. Але час спливає. І наразі – дуже швидко.

ОПЕРАТИВНА СТАТИСТИКА